01.02.2021 Громадянська освіта 96 група трактористів 2 урока

Тема: Свобода, етика і відповідальність.

З участю мас­медіа у  формуванні суспільної думки й громадянського суспільства пов’язується проблема подання інформації, співвідношення в ній фактів та коментарів. З  одного боку, журналіст не повинен змішувати інформацію і коментар до неї, з іншого — він не може пасивно констатувати факти без ризику потрапити в повне підпорядкування владних структур. Тому журналіст у  своєму коментарі має враховувати різні думки, бути критичним, доводячи їх до аудиторії. Коментар має бути зрозумілим і неупередженим, а його головне завдання — не повчати людей, а допомагати користувачам інформації сформулювати свою думку. Відповідальність сучасних професійних мас­ медіа перед громадянським суспільством полягає перш за все в  тому, щоб забезпе чувати його цінною, повною і достовірною інформацією. Свідченням усвідомлення працівниками  мас­медіа своєї відповідальності перед соціумом і небезпеки аморалізму стало підписання в  1994 р. у  Києві журналістами України та інших країн СНД Кодексу професійної етики журналістів для працівників сучасних українських мас­медіа, відповідно до якого: 

• найважливішим етичним принципом, яким мають керуватися журналісти, є об’єк тивність як неупереджена інформація про події, подання всіх поглядів і підходів як більшості, так і меншості;

 • журналісти мають право на вибір форми подачі інформації, без шкоди її змісту та об’єктивності, вони несуть особисту професійну відповідальність за свої коментарі й думки, зобов’язу ються зберігати таємницю стосовно джерел інформації, отриманої конфіденційно;

 • журналісти мають усвідомлювати соціальні й  політичні наслідки своєї діяльності, нести моральну відповідальність, керуючись принципом завдання щонайменшого зла.

 Проте підписаний документ мав декларативний характер, і дотримання його норм визначали моральні принципи працівників мас­медіа. З іншого боку, він пропонує найзагальніші правила діяльності журналістів, без дотримання яких повноцінна журналістика не може існувати. Із того часу зібрання журналістів ще кілька разів укладали оновлені кодекси етики журналіста. Нині є чинним Кодекс етики українського журналіста редакції 2013 р. Також існує Комісія із журналістської етики, яка має розглядати випадки можливого порушення цього кодексу. 

Цензура та замовні матеріали

У відносинах мас­медіа з державою існують чотири моделі:

 1) Тоталітарна — держава встановлює абсолютний контроль над медіа.

 2) Авторитарна  — медіа мають служити уряду й роз’яснювати громадянам «правильну» політику.

 3) Модель соціальної відповідальності — держава встановлює межі функціонування медіа, залишаючи за собою право втручатися до певних тематичних сфер.

 4) Ліберальна — мас­медіа служать суспільству, виконують функцію «сторожа демократії». Таким чином, за будь­якої моделі взаємодії мас­медіа з державою остання залишає за собою можливість втручатися до їх функціонування та обмежувати свободу слова «заради спільної користі». Одним з інструментів обмеження свободи слова є цензура — контроль офіційної влади за змістом, випуском медіапродукції, театральних вистав, творів образотворчого мистецтва й кіно з метою недопущення чи обмеження поширення ідей або інформації, які визнаються цією владою небажаними або шкідливими. Цензура може бути попередньою, коли держава створює такі правила для функціонування мас­медіа, через які вона може регулювати їх допуск до аудиторії. Це відбувається через уведення державою системи обов’язкових дозволів, сертифікацій, реєстрацій, ліцензій, які мас­медіа мають отримати, щоб працювати або публікувати певні медіатексти. Існує й наслідкова цензура — коли заборонено поширювати вже існуючі медіатексти або їхні частини, а  мас­медіа, які їх опублікували, підлягають покаранню. Дослідники відзначають істотну різницю між цензурою в демократичних і тоталітарних державах. У демократичній правовій державі цензура гарантує внутрішню й зовнішню безпеку країни, стабільність держави та політичного ладу за максимального дотримання прав і  свобод людини. У  тоталітарній або авторитарній державі роль цензури істотно змінюється. У  такій державі цензура здійснює контроль но­заборонні, поліцейські й  маніпулятивні функції, що багато в чому збігаються з функціями репресивних органів. Цензура в тоталітарних країнах не тільки обме жує поширення небажаних відомостей, а  й втручається у творчий процес, професійну діяльність та приватне життя громадян. Проте демократичний устрій країни автоматично не передбачає неупередженої та чесної журналістики. Навіть за умов забезпечення державою свободи слова в мас­ медіа залишається чимало способів і  причин передачі навмисно спотвореної інформації. Основною причиною цього є прагнення отримати додатковий прибуток. Так виникло явище прихованої реклами в  мас­медіа, яке в  медійній спільноті називають «джинса». Приховану рекламу маскують під виглядом новин, авторських текстів, аналітичних матеріалів, телевізійних програм тощо. Як і звичайна реклама, вона поділяється на комерційну та політичну. У першому випадку рекламують товари чи послуги, у другому — політичних діячів та партії.

 Точно невідомо, чому за прихованою рекламою закріпилася саме така назва  — «джинса». 

 Однією з версій є те, що отримані за розміщення такої реклами кошти журналісти або редактори кладуть собі в кишеню джинсів — звичного робочого одяг

 «Джинса» має такі ознаки

 • текст вирізняється за стилістикою і взагалі має чужорідний вигляд серед інших текстів ви дання;

 • у двох або більше виданнях розміщено однакові тексти;

 • у кількох виданнях одночасно (чи майже одночасно) з’явилися матеріали на одну й ту саму тему або з  тими самими героями (спікерами), не прив’язані до вагомого інформацій ного приводу;

 • ілюстрації до тексту містять зображення або логотип конкретного товару або бренду;

 • сумнівний текст розміщено в рубриці для прихованої реклами, що часто має назву «Думка», «Погляд», «Новини компаній», «Позиція» тощо; 

• у тексті згадується лише одна торговельна  марка;

 • текст підписаний або за авторством журналіста-новачка, або під псевдонімом;

 • у  матеріалі окреслюється проблема, а  її вирішення пов’язане з певним брендом;

 • у дослідженні, присвяченому конфлікту, відображена позиція лише однієї сторони;

 • у  тексті йдеться про нагороди, перемоги конкретного підприємства чи бренду. 

«Джинса» відрізняється від справж нього журналістського матеріалу тим, що в  ній грубо порушують ключові стандарти журналістики, зокрема принцип неупередженості. Як  правило, у  «джинсових» текстах наводиться позиція лише замовника матеріалу, а  альтернативні думки чи погляди інших сторін ігнорують. часто журналіст дає в матеріалі власні оцінки, «навішує ярлики», наводячи при цьому сумнівні аргументи, посилаючись на недостовірні джерела, вири ваючи факти з контексту й приховуючи від читачів повну картину дійсності, щоб створити найкраще враження про рекламований продукт.

 Тема: Маніпулятивний вплив медіа.

Як ви вже знаєте, мас­медіа мають значний вплив на формування суспільної думки. Друга половина XX — початок XXІ ст. надзвичайно багаті на приклади психологічних операцій із маніпулювання свідомістю людей. Існують різні рівні впливу мас­медіа на формування громадської думки. Найлегше впливати на людей, які раніше визначеної думки з певного питання не мали. Проте мас­медіа можуть також посилити й закріпити переконання, які вже існують в  індивіда або їх групи, або послабити їх і навіть змінити на протилежні. Маючи таку владу, мас­медіа не завжди дотримуються етичних правил та правил поширення інформації, а  навпаки, маніпулюють нею. Це здійснюється для того, щоб нав’язати як окремому індивіду, так і соціальним групам або цілому суспільству певну думку, ставлення до будь­чого, стереотипи, міфи тощо. Маніпулювання  — це такий спосіб застосування влади, за якого здійснюється вплив на поведінку людей без пояснення того, чого від них очікують. Мета таких маніпуляцій може бути різною. У недемократичних суспільствах це може бути виконання вказівок державної влади — пропаганда. В інших випадках ідеться про виконання (за плату) замовлень політичних сил або підприємств. Найбільш поширеним способом маніпуляцій є маніпулювання інформацією. Це може виражатися в розміщенні прихованої реклами, а іноді — у поширенні неправдивої інформації, переважно такої, яка зображає політичних противників та конкурентів у негативному світлі. Таку неправдиву інформацію ще називають фейковою (від англ. fake — несправжній). Словом фейк називають те, чого не існує насправді. Воно прийшло до нас з англійської мови і перекладається як обман, фальсифікація. Найчастіше це слово використовують, коли йдеться про щось несправжнє, підроблене. Підбір навіть правдивої інформації теж може бути маніпулятивним. Те, якій інформації приділяють більше уваги, а яку ігнорують, може багато сказати про мету діяльності мас­медіа. Найчастіше це набуває вигляду відволікання уваги, коли суспільно важливу інформацію мас­медіа ігнорують, наприклад, на замовлення правлячих еліт країни, а натомість пропонують аудиторії велику кількість неважливих повідомлень.

Маніпулювання — спосіб психологічного впливу, націлений на зміну напрямку активності інших людей, здійснюваний настільки майстерно, що залишається непоміченим ними.

Маніпулювати можна й емоціями. Будьяку інформацію можна подати так, щоб вона викликала в людини сильні емоції та певне ставлення до предмета повідомлення. Важливе місце у створенні емоційного впливу відіграє мова. Наприклад, під час висвітлення військових конфліктів мас­медіа викорис товують такі терміни, які  б демонстрували миролюбність своєї країни, вимушеність її дій. Так, у 1960­х рр. під час війни 

у В’єтнамі в СШа, які були стороною цього конф лікту, було складено цілі словники для позна чення дій, що справляли на читача потрібне враження. Воєнні дії у В’єтнамі в медіа називали «програмою умиротворення», а бомбардування Північного В’єтнаму — «захисною реакцією».

 Як розпізнати маніпуляції

Маніпуляції в мас­медіа можуть бути досить різноманітними. Проте ці маніпулятивні медіатексти зазвичай мають певні  ознаки, знання яких дозволить не стати жертвою маніпуляції. 

Коли існує багато альтернативних джерел інформації, розпізнати мовні маніпуляції неважко. Проблема в тому, що споживачі переважно користуються інформацією лише з одного­двох джерел і не порівнюють 

Спосіб маніпуляції

Дозування інформації Повідомляється тільки частина відомостей, а решта ретельно приховується. Це призводить до того, що картина реальності спотворюється в той чи інший бік або взагалі стає незрозумілою

Велика брехня Улюблений прийом міністра пропаганди нацистської Німеччини  Й. Геббельса. Він стверджував, що чим нахабніша й неправдоподібніша брехня, тим швидше в неї повірять, головне — подавати її максимально серйозно

Поєднання правди і брехні

Істинні факти змішуються з припущеннями, гіпотезами та чутками. У результаті стає неможливим відрізнити правду від вигадки

Затягування часу Цей спосіб зводиться до того, щоб під різними приводами відтягувати оприлюднення справді важливих відомостей до того моменту, коли буде вже пізно щось змінити

Поворотний удар Вигадану (звичайно, вигідну для себе) версію тих чи інших подій через підставних осіб поширюють в органах ЗМІ, нейтральних щодо обох 

 сторін конфлікту. Преса противника зазвичай повторює цю версію, оскільки вона вважається більш «об’єктивною», ніж думки прямих учасників конфлікту

Своєчасна брехня Повідомлення абсолютно брехливої, але надзвичайно очікуваної в певний момент («гарячої») інформації. чим більше зміст повідомлення відповідає настроям об’єкта, тим ефективніший  його результат. Потім обман розкривається, але за цей час гострота ситуації спадає або певний процес набуває незворотного характеру. Головним у з’ясуванні того, чи є матеріал фейковим або маніпулятивним, є визначення джерел інформації, яким користувалися його автори. Якщо вказані в  тексті джерела викликають підозру, їх свідчення не можна перевірити, або одне джерело надає інформацію, яка суперечить фактам усіх інших джерел, або ж джерела інформації не вказані зовсім, то такий текст є фейковим. Якщо в медіатексті активно використовують емоційно забарвлені слова (найчастіше прикметники), оцінні судження (можна впізнати за використанням слів «добрий», «поганий» тощо), заклики до конкретних дій, то він є маніпулятивним. Ці правила поширюються на всі медіатексти. Відсутність достовірних джерел інформації, спрощена подача матеріалу у  вигляді гасел та тверджень, надмірна емоційність, звернення до почуттів аудиторії (причому 

 переважно не найкращих, а таких як обурення й гнів) є ознаками маніпуляції в мас­ медіа. 

Варто пам’ятати, що головним правилом професійної журналістики є неупередженість, тому матеріали, які порушують це правило, є маніпулятивними.

 Матеріал може мати недостовірний характер, якщо автор:

 1) посилається в публікації на нерейтингові джерела за наявності рейтингових із порушеної теми; 

2) використовує сумнівні факти або документи, отримані неофіційним шляхом;

 3) зосереджує увагу лише на тих повідомленнях, які підтверджують його припущення; 

4) приховує від користувачів частину інформації;

 5) перебільшує або зменшує значення частини інформації

. Наявність однієї з  указаних тенденцій може бути результатом того, що автор або сам не володіє всією інформацією, або виконує певне замовлення.

3. «мова ворожнечі»

«Мовою ворожнечі» часто називають вико ристання та апелювання до негативних  емоцій аудиторії в  медіатексті, проте насправді це поняття використовують в іншому значенні. Воно походить від англійського «hate speech», що дослівно перекладають як «промова ненависті». Поняття «мова ворожнечі» позначає систематичне 

 публічне вираження несприйняття певної особи чи групи осіб за будь­якою ознакою. З одного боку, демократичність передбачає 

свободу слова, можливість кожного висловлювати свою думку. Проте ця свобода не 

 може принижувати гідність інших людей. Тому «мова ворожнечі» є формою дискримінації та порушення прав людини. Комітет міністрів Ради Європи визначає «мову ворожнечі» як усі форми самовираження, що включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму та інших видів ненависті на основі несприй

цікаво знати На початку XX ст. американський політолог В. Ліппман запропонував так звану концепцію спрощення. Він вважав, що процес сприйняття — це пояснення ще невідомого явища за допомогою існуючого у  свідомості стереотипу. Тому мас-медіа прагнуть спростити свої повідомлення до зрозумілих стереотипів та усталених думок так, щоб споживач сприймав їх без зусиль і не піддавав сумніву. Спрощення дозволяє висловити головну думку у формі твердження, яке нібито не потребує обговорення. Одним із найважливіших засобів спрощення є поділ будь-якої цілісної проблеми на окремі фрагменти, щоб читач або глядач не зміг поєднати їх разом та осмислити. Метод спрощення доповнює метод повторення. Часті повторення призводять до того, що стереотипи стають більш стійкими, перетворюються на невід’ємну частину переконань людини. Спрощення надає твердженням ваги додаткового переконання й перетворює їх на нав’язливі ідеї. У той самий час повторення будує бар’єр проти будь-якого іншого твердження та не до зволяє роздумувати. Воно надає словам зрозумілості та очевидності, змушує прийняти інформацію в цілому. Як нав’язлива ідея, повторення стає бар’єром проти інших думок і всього того, що відрізняється. У такий спосіб воно зводить до мінімуму міркування та швидко перетворює думку на дію. 

Висновки

Мас-медіа можуть використовувати свій вплив на соціум із корисливою метою. Одним із найпоширеніших способів такої діяльності є  спотворення інфор мації та маніпулювання нею, формами її донесення до аудиторії задля формування потрібної суспільної думки. Найпоширенішими ознаками маніпулятивного медіатексту є  відсутність джерел інформації, надмірна емоційність такого тексту.

Домашнє завдання:

Опрацювати матеріал, законспектувати виділене.