02.11.20 р. 96 група трактористів. Громадянська освіта

 Тема: Соціальні цінності та згуртованість

Історично соціальні групи турбувалися про своїх членів. Належність до певної спільноти гарантувала наявність у людини закріплених законом прав та привілеїв. Так, середньовічні професійні спільноти — ремісничі цехи — гарантували тим, хто до них належав, низку привілеїв. Передусім вони були безпосередньо пов’язані з виробничим процесом (забезпечення сировиною належної якості, продаж товарів за певними цінами, усунення конкурентів, що не належать до цеху). Також члени цеху мали право на навчання ремесла через систему підмайстер — майстер, допомогу сім’ї в разі втрати ремісником працездатності, грошові позики за малими відсотками. У межах спільноти відбувалося відзначення релігійних (майже кожен цех мав святого покровителя) та корпоративних свят.

Відповідно цеховики мали поділяти певні цінності — релігійні, морально-етичні (наприклад, мати гідну поведінку), професійні — виготовляти товар певної якості за певними цінами, сплачувати внески до спільної скарбниці. Для того щоб стати повноправним членом цеху — майстром — людина мала скласти іспит. Будь-кого до цеху не приймали. Питання порушення цих норм також розглядали в межах цеху. Усе це сприяло згуртуванню цехової спільноти, виникненню корпоративної свідомості.

У сучасному світі більшість функцій, що стосуються соціального захисту, виконує держава щодо всього свого громадянства, а на виробничі спільноти покладено завдання виробництва товарів певної якості та за цінами в певних межах. Таким чином, якщо раніше людина поділяла цінності колективу в обмін на матеріальні вигоди, то тепер пов’язання цих речей між собою стало більш розмитим. Проте розуміння людиною своєї належності до певного колективу та визнання його цінностей продовжує сприяти соціальній згуртованості.

Нині найяскравіше це проявляється на прикладі національної згуртованості: під час міжнародних спортивних змагань, усіляких конкурсів, у разі збройної агресії іншої країни тощо.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Американський та канадський досвід оптимізації міжнаціональних відносин

У демократичних країнах оптимізації міжнаціональних відносин сприяє здійснювана цими державами національна політика. Одним із її різновидів, що здобув визнання у світі, став поширений у США та Канаді північноамериканський мультикультуралізм, що охоплює принципи й засоби врегулювання відносин між представниками різних культур та інтеграцію в соціум новоприбулих емігрантів. За відсутності офіційного (адміністративного) поділу країни на національні держави влада на основі демократичних законів гарантує всім націям національно-культурну автономію й забезпечує право на свободу всіх видів об'єднань — економічних, партійних, професійних, вікових, національних, за інтересами тощо. Іншими словами, представники різних національностей мають можливості вільно співіснувати на засадах толерантності й культурного плюралізму, за бажанням вільно об'єднуватися в спільноти потреб та інтересів, якщо, звичайно, вони не мають злочинного характеру. Будь-яка дискримінація за національною ознакою вважається порушенням прав людини та карається за законом.

При цьому визнання основних прав людини за політикою мультикультуралізму не виключає цілеспрямованих заходів із формування в індивідів почуття належності до єдиної політичної нації. Так, у Канаді для всіх емігрантів, за винятком осіб похилого віку, є обов'язковим вивчення однієї з державних мов — англійської або французької. Це не є проявом насильства в мовній сфері, оскільки вживання рідної мови в родинах, місцевих етнічних асоціаціях та інших відповідних ситуаціях не забороняється, а заохочується. У цих вимогах вбачають шлях залучення індивідів до комунікативного простору нації та ефективного функціонування в ньому.

Чи є доцільним використання цього досвіду в Україні? Обґрунтуйте свою думку.

Явище національної згуртованості також спостерігається серед осіб, які опинилися за межами держави (трудова та політична еміграція тощо).

Як пов'язані між собою соціальні цінності та згуртованість?

 Різноманітність та полікультурність

У більшості сучасних суспільств наявність у їхньому складі представників різних соціальних верств, поколінь, етнічних груп, віросповідань тощо зумовлює існування такого явища, як полікультурність. Це явище може існувати лише в тому суспільстві, яке визнає різноманітність як одну з основних своїх цінностей.

Необхідність спільного життя представників різних культурних традицій у демократичному полікультурному суспільстві зумовлює потребу добросусідства між ними. Воно в першу чергу ґрунтується на таких засадах:

• Усвідомлення істини, що люди відмінні за своїми поглядами й уподобаннями, і ця різноманітність є не вадою, а перевагою суспільного життя.

• Усі культури та тендерні, конфесійні, етнічні меншини, які поділяють їдеї гуманізму, є рівноцінними, самобутніми й не можуть бути дискриміновані. Забезпечення рівних (не однакових!) прав і можливостей для розвитку для різноманітних культур та меншин. Намагання порушити рівність їхніх прав між собою, забезпечити кращі умови розвитку для однієї з них може бути здійснено лише за рахунок їх погіршення для інших, а отже, недемократичним шляхом, що призведе до порушення соціальної стабільності.

• Основою співіснування культур у полікультурному соціумі постають такі цінності, як терпимість, толерантність, плюралізм і компроміс. Без взаємного дотримання їхніх норм усіма представниками різних культурних традицій повноцінний діалог між ними неможливий.

Однією з важливих сфер соціального розвитку сучасного плюралістичного суспільства виступають міжнаціональні відносини. Від вирішення пов’язаних із ними проблем значною мірою залежать як спокій і добробут окремих індивідів, так і доля всієї країни.

В основі національної політики в сучасному плюралістичному суспільстві перебуває мультикультуралізм. Це політика, спрямована на збереження й розвиток в окремо взятій країні та у світі загалом культурних відмінностей, а також теорія й ідеологія, які обґрунтовують цю політику. Протилежністю мультикультуралізму є концепція «плавильного котла», що передбачає злиття всіх культур в одну.

 

Мультикультуралізм за своєю сутністю є тією національною політикою, яка, регулюючи міжнаціональні відносини, заохочує та ретельно підтримує культурний плюралізм представників різних етнічних груп (етнічну різноманітність) і разом із тим допомагає їх інтеграції в єдину політичну націю.

Важливу роль у житті полікультурного суспільства відіграють відносини між представниками різних конфесій (віросповідань), тобто забезпечення конфесійної різноманітності. Релігійна сфера суспільного життя, як доводить історичний досвід, потребує постійної уваги й делікатності. Чимало збройних конфліктів і війн розпочиналися саме через релігійне протистояння. У сучасному демократичному полікультурному соціумі основою для співіснування різних конфесій вважають дотримання толерантності. Будь-які зверхність, образи, зневага тощо стосовно прибічників різних віровчень неприпустимі, вони засуджуються на моральному рівні й караються за законом.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Одним з елементів мультикультуралізму є мультилінгвізм — підтримка та захист мов різних спільнот у межах одного соціуму, країни. Загалом у Європі налічується близько 60 регіональних мов і мов національних меншин. Вважається, що кожен європеєць має прагнути вивчати й розуміти мови інших країн, аби краще зрозуміти їхню культуру. 5 листопада 1992 р. у Страсбурзі була укладена Європейська хартія регіональних мов і мов національних меншин, що забезпечує підтримку й захист європейських мов. Європейські держави вважають мови етнічних меншин невід'ємною частиною європейської культурної спадщини.

Міжконфесійні конфлікти, як і національні, надзвичайно небезпечні для суспільства. Це вимагає від усіх, як віруючих, так і атеїстів, уміння поважати почуття одне одного. Варто пам’ятати, що, навіть не поділяючи конфесійних уподобань іншого, ніхто не має права намагатися обмежити його невід’ємне право свободи віросповідання.

 

Важливою характеристикою сучасного полікультурного суспільства є інклюзія — процес збільшення участі всіх громадян у житті соціуму, і насамперед тих, хто має труднощі у фізичному й розумовому розвитку. Це складний процес, пов'язаний із розробкою і реалізацією таких підходів, які дозволять кожній людині рівноправно брати участь у суспільному житті. Запорукою успішності інклюзії є те, щоб усі зацікавлені сторони активно діяли для отримання бажаного результату.

Чи можливе існування полікультурного суспільства без толерантності?

ВИСНОВКИ

Соціум як середовище існування людини завжди був предметом уваги дослідників. Сучасний рівень накопичених знань про соціум дозволяє побачити всю масштабність цього явища соціального розвитку.

На всіх етапах розвитку в соціумі існували різні групи. Основні з них виділяють з урахуванням багатьох критеріїв. Про причини виникнення соціальної нерівності та її вплив на розвиток суспільства є різні точки зору. Одним з основних регуляторів полікультурного суспільства сьогодні вважають толерантність. Її визначальний вплив на суспільне життя визнає більшість світового співтовариства.

Полікультурність є однією з важливих характеристик сучасного демократичного суспільства. Вона пов'язана перш за все з розумінням того, що соціум утворюють різні за своїми культурними традиціями індивіди й соціальні групи, але всі вони повинні мати однакові умови для свого розвитку.

Домашнє завдання:

1 Опрацювати конспект.

2 Коротко записати в зошиті хто такі " цеховики".

3 Законспектувати виділене.

4 Опрацювати параграф стор. 48-50