14.02.2022.Громадянська освіта 6 група кухар;пекар ( 2 уроки)

 Тема: Сталий розвиток

1. Концепція сталого розвитку

Основна суперечність економічного розвитку сучасного світу полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, та обмеженістю ресурсів, необхідних для виробництва.

Обмеженість ресурсів породжує потребу в їх раціональному використанні та дбайливому ставленні до них, що є однією з глобальних проблем сучасної цивілізації. За умов раціонального природокористування здійснюється максимально повне задоволення потреб у матеріальних благах при збереженні екологічного балансу та можливостей відновлення природно-ресурсного потенціалу. Досягнення балансу між використанням природних ресурсів і незавданням шкоди природі отримало назву концепції сталого розвитку. Вона була розроблена ООН наприкінці XX ст.

КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п’яти головних принципах:

1) Людство здатне надати розвитку сталого й довготривалого характеру для того, щоб світ відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2) Обмеження, які існують у галузі використання природних ресурсів, відносні. Вони пов’язані із сучасним рівнем техніки й соціальної організації, а також зі здатністю природи до самовідновлення.

3) Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на добробут. Без цього сталий і довготривалий розвиток неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф — злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4) Необхідно узгодити спосіб життя тих, хто надмірно використовує ресурси, із можливостями планети.

5) Розміри й темпи зростання населення мають узгоджуватися з можливостями Землі.

Концепція сталого розвитку з’явилася в результаті об’єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної.

• Економічна складова концепції сталого розвитку передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і застосування природо-, енерго- і матеріалозберігаючих технологій, мінімізацію, переробку та знищення відходів.

• Соціальна складова спрямована на розширення варіантів вибору людини. Вона передбачає, що людина має брати участь у процесах, які впливають на формування умов її життя, прийнятті і реалізації рішень, контролі за їх виконанням. Важливим елементом є досягнення стабільності, зменшення кількості конфліктів, збереження культурного різноманіття у світі. Ще одним аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ.

• З екологічної точки зору сталий розвиток має забезпечувати цілісність природних систем і збереження їхньої життєздатності. Крім того, поняття природних систем та ареалів проживання можна розуміти широко, включно зі створеними людиною середовищами, такими як, наприклад, міста. Основну увагу приділено збереженню здатності до самовідновлення й адаптації таких систем до змін, а не збереженню їх в «ідеальному», незмінному стані.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Усі знають, що вода є основою життя на Землі, а отже, її головним ресурсом. Вчені підрахували вартість виробництва різних товарів у водній «валюті»: джинси — 7000 л, 1 кг яловичини — 13 000 л, легковий автомобіль — 150 000 л, порція салату — 23 л, 1 кг пшениці — 1000 л, 1 т сталі — 235 000 л, 1 т цементу — 5500 л, півлітрова пластикова пляшка для води — 8 л.

Над чим, на вашу думку, варто замислитися на підставі цієї інформації?

2. Раціональне використання ресурсів

Уся економічна діяльність людини завжди й повсюдно спрямовувалася на подолання обмеженості ресурсів. Деякі з них нам надає природа, але ці запаси обмежені (поклади вугілля, руди, наявність запасів нафти, природного газу, інших корисних копалин). Людські ресурси обмежуються здобутою освітою, знаннями, уміннями, кваліфікацією, тобто є наслідком нашого власного розвитку. Добре відомо, що підприємницьку діяльність можуть здійснювати не всі члени суспільства, а тільки їх незначна частина. Деякі з видів ресурсів можуть відтворюватися, і тому їх наявність регулюється людиною.

Концепція сталого розвитку передбачає ощадливе використання всіх ресурсів, особливо тих, запаси яких неможливо відновити (мінеральні ресурси), а також сприяння відтворенню тих, які можна відновити. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного різноманіття скорочують здатність природи до самовідновлення. Тому людина має допомогти їм у цьому.

Найважливішим відновлюваним ресурсом є вода. Наприклад, відтворення її запасів можливе за таких умов:

• зниження споживання води;

• усунення викидів відходів у водойми;

• повне очищення та охолодження стічних вод;

• відновлення та очищення русел річок;

• накопичення вод у штучних водоймах.

Виробництво, що споживає менше ресурсів, потребує більш досконалого технічного обладнання, використання якого веде до здорожчання продукції. Тому виробники часто вкрай неохоче йдуть на модернізацію свого виробництва, щоб воно стало більш безпечним для природи не лише стосовно раціонального використання ресурсів, але й щодо незавдання їй шкоди. З огляду на це міжнародною спільнотою було ухвалено кілька договорів, які встановлюють максимальні обсяги виробничих відходів у кожній країні. Одним із найвідоміших став підписаний у 1997 р. країнами — учасницями ООН Кіотський протокол. Він зобов’язує розвинені країни й країни з перехідною економікою скоротити або стабілізувати викиди парникових газів.

Також ще в 1978 р. було підписано Монреальський протокол, який передбачав припинення виробництва хімічних речовин, що руйнують озоновий шар Землі. Екологи вважають, що якщо цей документ продовжить діяти, то вже до 2050 р. озоновий шар буде в безпеці.

Також існує багато інших сфер діяльності людини, пов’язаних з охороною природи. Основними напрямками захисту навколишнього середовища с:

• перехід виробництва на безвідходні технології;

• запровадження альтернативної енергетики (добування електроенергії з вітру, сонця, морських припливів, річок тощо);

• використання безпечного транспорту (електромобілі);

• переробка відходів;

• очищення стічних вод;

• зрошення пустель.

На яких принципах базується раціональне використання ресурсів?

ВИСНОВКИ

Концепція сталого розвитку, запропонована ООН, передбачає, що людське споживання ресурсів має бути таким, щоб не зашкодити розвитку майбутніх поколінь. Ця концепція поширюється на різні сфери життя людини: її спілкування з природою, соціумом, економікою. Концепція передбачає не «замороження» світового прогресу або повернення до минулого, а розвиток у такій формі, яка б сприяла збереженню балансу й гармонії в навколишньому середовищі та можлива шкода від якої була б найменшою

Домашнє завдання: Опрацювати поданий матеріал, законспектувати виділене.

Тема: Ринкова економіка

1. Ринкова економічна система

Для того щоб здійснити свій вибір у світі обмежених ресурсів, господарський суб’єкт повинен мати необхідну інформацію про те, що, як і для кого виробляти. Різні форми господарської організації в історії людської цивілізації — первісна община, рабовласницька латифундія, феодальний маєток, капіталістичне чи соціалістичне підприємство — це різним чином упорядковані елементи системи для вирішення трьох основних завдань господарського життя. Історично можна виділити такі економічні системи: традиційну, ринкову, командну. У сучасному світі існують переважно мішані економічні системи, у яких поєднані риси традиційної, командної, ринкової систем.

У традиційній економіці методи й технології виробництва, обміну, розподілу доходів ґрунтуються на освячених часом звичаях і традиціях; економічна діяльність вторинна порівняно з релігійними й культурними цінностями. У командній економіці переважають суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване управління економікою за допомогою державного планування, а гіперцентралізм закономірно сприяє розростанню бюрократичного апарату, розпалюванню боротьби за контроль над каналами розподілу благ. Ринкова економіка характеризується як система, заснована на приватній власності, свободі вибору й конкуренції.

Система економічних відносин власності охоплює весь господарський процес. Важливо розрізняти право власності й відносини власності. Право власності — це право контролювати використання визначених ресурсів і розподіляти витрати й вигоди, які при цьому виникають. Право власності виражає ставлення людини до речі як до своєї або як до чужої, тобто будується за формулою: суб’єкт —> об’єкт.

Однак у цьому трактуванні немає відповіді на запитання: звідки береться право власності і як воно реалізується? Відповідь міститься в розгляді власності як економічних відносин між людьми. Відносини власності — це відносини між людьми стосовно речей, що виражено формулою:

Проте які саме відносини щодо речей виражає власність? Це відносини присвоєння благ, у тому числі факторів виробництва, і відносини відчуження благ. Після того як держава законодавчо врегулює майнові відносини між зазначеними особами, їх наділяють правом власності. Це право включає повноваження власника володіти, користуватися й розпоряджатися майном. Володіння — це фізичне володіння річчю, економічним благом.

Спробуйте підібрати назву до ілюстрації.

Користування полягає в праві споживати благо для отримання доходу чи особисто споживати його для задоволення власних потреб та інтересів. Розпорядження — право змінювати присвоєність (належність) майна. Воно здійснюється найчастіше шляхом укладання різних угод (купівлі-продажу, обміну однієї речі на іншу, дарування тощо).

Зазначені права власника можуть бути тимчасово обмежені з його ініціативи. Так, людина, що здала в оренду річ іншій особі, позбавляє себе права володіння й користування річчю на термін дії договору оренди.

За сучасних умов у розвинених країнах держава прагне зафіксувати в нормативних документах узгоджені з юридичними законами економічні відносини.

Відносини власності можна подати як два полюси, на одному з яких — приватна власність, на іншому — суспільна власність. Відносини приватної власності будуються на відокремленому присвоєнні ресурсів і результатів виробництва, суспільної — на спільному присвоєнні. У реальності в чистому вигляді приватна й суспільна власність зустрічаються рідко. Існують різні варіанти переплетення рис приватного й суспільного, що втілюються в різноманітних формах власності: державній, кооперативній, пайовій, акціонерній.

Ринкова економіка гарантує насамперед свободу споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Кожен самостійно розподіляє власні ресурси відповідно до своїх інтересів і за бажанням може самостійно організовувати процес виробництва товарів і послуг у тих масштабах, що дозволяють його здібності й наявний капітал. Це означає, що існує свобода підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти; де, як, кому, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію; яким чином і на що витрачати отриманий дохід.

Економічна свобода виступає як необхідний засіб досягнення політичної свободи; у свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь-які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно, за умови, що його агітація не трансформується в застосування насильницьких дій стосовно інших громадян. Ринкова економіка спирається на обмежену роль державного втручання в економіку. Уряд необхідний лише як орган, що визначає правила ринкової гри та стежить за виконанням цих правил.

Свобода вибору стає основою конкуренції. Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Розрізняють конкуренцію продавців, конкуренцію покупців, конкуренцію продавців і покупців.

Досконала (чиста) конкуренція виникає за таких умов: багато дрібних підприємств, що пропонують на ринку однорідну продукцію; частка кожного підприємства настільки незначна, що будь-яке його рішення про підвищення або зниження ціни не позначиться на ціні ринкової рівноваги; для входження нових підприємств до галузі немає жодних перешкод; інформація доступна для всіх клієнтів (наприклад, ситуація влітку на ринку овочів, ягід, фруктів). Для недосконалої конкуренції характерні незначна кількість фірм у кожній сфері підприємницької діяльності, можливість якоїсь групи підприємств впливати на ціни (наприклад ринок мобільного зв’язку в Україні). Найбільш яскравим прикладом недосконалої конкуренції є монополія: один унікальний товар пропонує лише один виробник (монополіст), він же встановлює ціну на цей товар і перешкоджає потраплянню на ринок конкурентів.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Згубність монополії для розвитку економіки усвідомили наприкінці XIX ст., тому з ними було розпочато справжню боротьбу. Першою країною, яка ввела обмежувальні закони для монополій, стали США. У 1890 р. було ухвалено так званий Закон Шермана. Відповідно до нього, фірма, яка контролює понад 65 % ринку, могла бути звинувачена в спробі монополізації. За це закон установлював покарання у вигляді штрафів, конфіскацій та позбавлення волі до десяти років. У 1914 р. було прийнято другий за значенням акт — Закон Клейтона, який забороняв локальне зниження цін для боротьби з конкурентами, злиття фірм за рахунок придбання акцій конкурентів, якщо такі дії зменшували конкурентну боротьбу, поєднання посад у радах директорів різних фірм та ділових підприємств, що діють в одній сфері бізнесу. При цьому в Законі Клейтона деякі положення Закону Шермана були пом'якшені й уточнені: було дозволено профспілки та сільськогосподарські кооперативи, мирні страйки, пікети та бойкоти. Нині антимонопольні закони діють у всіх економічно розвинених країнах. Вони сприяють розвитку досконалої конкуренції, зростанню економіки.

1) Що таке ринок?

2) Чи існує ринкова економіка в чистому вигляді?

За методами ведення конкурентної боротьби розрізняють цінову та недійову, яка ґрунтується на технічних перевагах, вищій якості та більшій надійності товару, ефективніших методах збуту, поліпшенні умов оплати тощо.

Добросовісна конкуренція — це таке суперництво, за якого дотримуються правових та етичних норм взаємовідносин із партнерами. Недобросовісна конкуренція передбачає технічне шпигунство, переманювання фахівців-професіоналів, підкуп працівників підприємства-конкурента, неправдиву рекламу (чорні технології) тощо.

На чому заснована ринкова економіка?

2. Кругообіг у ринковій економіці

Функціонування будь-якої економіки ґрунтується на взаємопов’язаному русі ресурсів, споживчих благ і доходів, який називають економічним кругообігом. Такий підхід до моделювання процесів ринкової економіки базується на тому, що головною одиницею виступає сімейне домогосподарство, яке є основним споживачем товарів та послуг і водночас основним власником ресурсів, необхідних підприємствам для виробництва.

ЕКОНОМІЧНИЙ КРУГООБІГ

Поясніть за схемою, як відбувається економічний кругообіг.

Яким чином це зображення допомагає зрозуміти сутність ринкової економіки?

Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів, що постачають на ринок ресурси праці, землю, капітал і підприємницькі здібності. Ресурси потрапляють до підприємств, які, розподіливши та поєднавши їх певним чином, створюють товари та послуги. Товари та послуги опиняються на ринку продуктів, де їх купують домогосподарства. Цим завершується перше (на цій схемі — внутрішнє) коло кругообігу ринкової економіки. Друге коло починається з підприємств. Підприємства, здійснюючи виробничі витрати, виступають на ринку ресурсів як покупці. Купуючи ці ресурси в домогосподарств, вони сплачують їм доходи: заробітну плату, ренту, відсоток і прибуток. Домогосподарства, отримавши доходи, здійснюють споживчі витрати і на ринку продуктів купують товари та послуги. Підприємства, які ці товари та послуги реалізують, отримують доходи.

Що покладено в основу кругообігу в ринковій економіці?

3. Закони ринкової економіки

У ринковій економіці головне правило — купити задешево, а продати задорого. Баланс між цими двома прагненнями й породжує головний закон ринкової економіки — закон попиту і пропозиції.

Попит можна визначити як ту кількість товару, яку споживачі бажають та можуть придбати за певною ціною у визначений період часу. Ціна попиту — найвища ціна, яку згодні заплатити споживачі за ту чи іншу кількість товарів. За інших рівних умов величина попиту на товар більша, якщо нижча його ціна (і навпаки). Ця обернена залежність називається законом попиту. Якщо припустити, що ціна товару залишатиметься незмінною, то інші чинники змінюватимуть сам попит за кожного рівня цін.

До цих чинників належать:

1) зміна доходів споживачів: зростання доходів зумовлює збільшення попиту на товари й послуги;

2) зміна смаків споживачів, мода;

3) сезонність: взимку зростає попит на зимовий одяг, а навесні — на сонцезахисні окуляри;

4) зміна цін на товари-замінники (субститути): зростання цін на троянди у квіткових магазинах зумовлює збільшення попиту на інші квіти, наприклад хризантеми;

ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПОПИТ

Графік, що відображає взаємозв'язок попиту та пропозиції

5) зміна ціни товарів-доповнювачів (комплементів): стрімке зростання цін на бензин і дизельне паливо спричиняє зменшення попиту на окремі моделі автомобілів;

6) Інфляційні очікування: за умови появи інфляційних очікувань попит на ті чи інші товари та послуги зростає. Пропозиція — це та кількість товару, яку виробники готові постачати для продажу на ринку за певного ціною у визначений період часу. Ціна пропозиції — найнижча ціна, яку згодні отримати продавці за ту чи іншу кількість товарів.

За інших рівних умов величина пропозиції товару більша, якщо вища його ціна. Ця пряма залежність називається законом пропозиції. Якщо припустити, що ціна товару залишатиметься незмінною, то нецінові чинники змінюватимуть саму пропозицію товару за кожного рівня цін.

Головними чинниками, що впливають на пропозицію, є такі:

1) ціни на ресурси: якщо витрати виробника на сировину, матеріали, паливо, а також робочу силу зменшуються, то виробник пропонуватиме більшу кількість продукції за кожного рівня цін, тобто пропозиція товару зросте;

2) прибутковість галузі: зростання прибутку в певній галузі робить її більш привабливою, тому приводить до зростання пропозиції;

3) кількість виробників (продавців) на ринку: якщо кількість виробників певного товару збільшується, то збільшуватиметься і його пропозиція;

4) рівень технологій: більш досконала технологія виробництва збільшує продуктивність праці та пропозицію товару на ринку;

5) податки та субсидії: підвищення податків буде збільшувати витрати виробника та скорочувати пропозицію, а державні дотації знижують витрати підприємств, тим самим збільшуючи пропозицію;

6) вплив природно-кліматичних умов. Баланс між попитом і пропозицією породжує ту ціну, за яку покупець згоден купити, а продавець — продати.

ЧИННИКИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРОПОЗИЦІЮ

Отже, ринкова рівновага — ситуація на ринку, коли величина попиту дорівнює величині пропозиції, ціна попиту збігається із ціною пропозиції.

Ринок ніколи не перебуває в спокої. Чинники попиту й пропозиції впливають на стан рівноваги та здатні його порушувати. Унікальність ринкової моделі ціноутворення полягає в тому, що рівновага може відновлюватися без втручання держави.

Трапляються ситуації, коли ціни визначають «згори» державні органи. Прикладом може бути встановлення урядом ціни «стелі» або «підлоги». Ціна «стелі» нижча за ціну рівноваги, її встановлюють із метою захисту споживача. Унаслідок такого втручання величина попиту зростає, а величина пропозиції зменшується, виникає дефіцит товару на ринку. Ціна «підлоги» вища за ціну рівноваги, її встановлює уряд із метою захисту осіб та соціальних груп, що виробляють або володіють ресурсами (наприклад, законодавче встановлення мінімальної заробітної плати). У цьому випадку попит на робочу силу зменшується, величина пропозиції збільшується і виникає безробіття.

Домашнє завдання: Опрацювати матеріал. Законспектувати виділене.