29.04.2022 Громадянська освіта 94 група електромонтерів

 Тема: Міжнародне право

Систему відносин між державами, міжнародними організаціями регулюють норми міжнародного права. Передусім воно засноване на Статуті ООН, який започаткував сучасне міжнародне право. У ньому закріплені основоположні принципи міжнародного права. Відносини між державами є  предметом міжнародного права. Його суб’єктами виступають держава загалом та міжнародні організації, а об’єктами — матеріальні та нематеріальні блага, із приводу яких виникають міждержавні відносини (наприклад територія, природні ресурси). Суб’єкти міжнародного права — це утворення, здатні мати права й  обов’язки, що випливають із міжнарод ного права, захищати їх і  здійснювати міжнародні відносини, регульовані міжнародним правом.

У міжнародному праві над суб’єктами немає верховного органу, а діє давньоримський принцип «рівний над рівним не має влади». Тому суб’єкти міжнародного права самі створюють механізми його забезпечення. Виділяють первинні, вторинні й нетипові суб’єкти міжнародного права. Первинними та основними суб’єктами міжнародного права є держави. Держави є  суб’єктами міжнародного права внаслідок свого існування. Незалежно від того, які органи представляють державу в  міжнародних відносинах  — уряд, глава держави, міністр закордонних справ, якість суб’єкта міжнародного права належить державі загалом. Держава як суб’єкт міжнародного права має володіти такими ознаками: державний суверенітет, державна територія, населення, державна влада.

ЮНЕСКО — організація з питань освіти, науки і культури ВООЗ — Всесвітня організація охорони здоров’я МОП — Міжнародна організація праці ФАО — Продовольча і сільськогосподарська організація МВФ — Міжнародний валютний фонд МАР — Міжнародна асоціація розвитку МБРР — Міжнародний банк реконструкції та розвитку ВОІВ — Всесвітня організація інтелектуальної власності ВПС — Всесвітній поштовий союз ЮНІСЕФ — Дитячий фонд УВКБ — Управління у справах біженців

ЄЕК — Європейська економічна комісія ЕСКАТО — Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану ЕКА — Економічна комісія для Африки ЕКЗА — Економічна комісія для Західної Азії ЕКЛА — Економічна комісія для Латинської Америки

міжнародний суд

МАГАТЕ — Міжнародне агентство з атомної енергії

Комісія з роззброєння

Військові комітети

Державний суверенітет  — це верховенство влади держави на своїй території та її незалежність у міжнародних відносинах. Для реалізації суверенних прав держави істотне значення має поняття юрисдикції

 Юрисдикція — це прояв суверенітету держави, який означає обсяг і сферу дії державної влади.

 Розрізняють такі види юрисдикції:

• за обсягом: повну або обмежену;

 • за сферою дії: територіальну та екстериторіальну;

 • за характером влади: законодавчу, виконавчу й судову.

 У межах території держава здійснює повну юрисдикцію. Повну екстериторіальну  юрисдикцію держава здійснює на морських, повітряних та космічних кораблях, що перебувають у  міжнародному просторі, а  також у  приміщеннях дипломатичних представництв на території інших держав. Обмежену юрисдикцію держава здійснює щодо своїх громадян, які перебувають за межами її території. Наявність території (так само, як і наявність суверенітету) є властивістю держави як суб’єкта міжнародного права. У міжнародному праві розрізняють три види території залежно від правового режиму: державна тери торія, територія зі змішаним режимом і територія з міжнародним режимом. 

Державна територія  — це територія, на яку поширюється суверенітет держави. 

Територія зі змішаним режимом  — це простір, який не перебуває під суверенітетом якоїсь держави, але стосовно якого держава здійснює деякі суверенні права в  межах, встановлених міжнародним правом. 

Насамперед це права розвідки, розробки та охорони природних ресурсів. До територій зі змішаним режимом належать виключна економічна зона та континентальний шельф.

Територія з міжнародним режимом — це простір, розташований за межами державних кордонів, що перебуває в загальному й рівноправному користуванні всіх держав. Режим цього виду територій визначається тільки міжнародним правом. До таких територій належать: Космос, відкрите море, дно під ним і повітряний простір над ним, а також антарктика. Населення держави — це сукупність усіх фізичних осіб, які перебувають на території держави та підкоряються її юрисдикції. Держава здійснює територіальну юрисдикцію щодо осіб, які перебувають на її території незалежно від їхнього громадянства, а  також персональну юрисдикцію щодо власних громадян, які перебувають за її межами. Катег орією осіб, які не підпадають під юрисдикцію держави, де вони перебувають, є дипломати, консульські працівники, співробітники спеціальних місій, члени їх сімей. Вторинними суб’єктами міжнародного права є міжнародні організації, тому що їх створюють держави — первинні суб’єкти. Міжнародна організація — це організація, яка створена на основі міжнародного договору для здійснення цілей, передбачених статутним документом, має постійні органи управління та стійку організаційну структуру. Міжнародні організації створюються відповідно до норм міжнародного права, їх існування не має порушувати інтереси окремої держави або міжнародного співтовариства загалом. Як правило, міжнародні організ ації створюються для співпраці в конкретній сфері, наприклад Організація країн — експортерів нафти (ОПеК). Однак існують і  універсальні міжнародні організації, до яких перш за все належить ООН. Крім названих основних суб’єктів міжнародного права  — держав та міжнародних організацій, існують так звані «нетипові суб’єкти». Це утворення, які міжнародне співтовариство визнає як суб’єкта, хоча воно не від повідає критеріям повноцінного суб’єкта міжнародного права. До них відносять нації і народи, що борються за свою незалежність, та Ватикан. Нації і народи, що борються за свою незалежність, є державами на стадії становлення. У таких ситуаціях створюють органи, які ефективно здійснюють контроль над значною частиною території, представляють народ на міжнародній арені, тобто набувають деяких ознак державності. До таких суб’єктів міжнародного права можна віднести невизнані або частково визнані держави, наприклад Тайвань, Курдистан і Косово. ? Якими є  особливості міжнародного права?

 Міжнародне гуманітарне право

Міжнародне право регулює відносини між країнами у сфері військового, наукового, культурного співробітництва, економічних відносин, захисту навколишнього середовища, прав людини тощо. Таким чином, у міжнародному праві існує багато галузей. Одна з них — це гуманітарне право. У ньому деякі дослідники виділяють міжнародне гуманітарне право в  мирний час (міжнародне право прав людини), предметом якого є  здійснення, забезпечення й захист прав людини, та міжнародне гуманітарне право в період збройних конфліктів (право збройних конфліктів). Гуманітарне право визначає стандарти в галузі прав людини — обов’язкові для всіх держав правила поводження з людьми. Вони затверджують рівні права всіх людей, їх право на свободу й особисту недоторканність, 

свободу думки, совісті та релігії, право на мирні збори, регулюють право брати участь в управлінні державними справами, забороняють дискримінацію, жорстоке, принизливе поводження з будь­ким та рабство, работоргівлю, примусову працю тощо. Отже, норми гуманітарного права можна поділити на такі тематичні групи: • боротьба з масовими порушеннями прав людини, зі злочинами проти людства; • захист прав окремих категорій індивідів; • питання правового статусу індивідів. У разі порушення державою визначених нормами гуманітарного права прав і свобод людини потерпіла особа може звернутися з позовом проти держави до Європейського суду з прав людини, а також (за умови дотримання певної процедури) до ООН.

Завданням права збройних конфліктів є забезпечення максимально можливого захисту учасників конфлікту, мінімізації кількості жертв та визначення відповідальності за порушення цих норм. Міжнародне право збройних конфліктів кодифіковане в Гаазьких конвенціях та деклараціях 1899 і  1907  рр., женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 р. і  Додаткових протоколах до них 1977 р., резолюціях Генеральної асамблеї ООН та інших документах. Ними заборонено: • використовувати вибухові боєприпаси, хімічну та біологічну зброю, а також будьяку іншу зброю, боєприпаси або матеріали, створені з  метою завдання зайвих страждань;

• убивати або завдавати поранень супротивнику, який здався; 

• віддавати наказ не залишати нікого в живих або погрожувати діяти таким чином;

 • вживати не за призначенням прапор перемир’я, національний прапор, розпізнавальні знаки й уніформу; 

• знищувати або конфісковувати власність ворога, якщо тільки це не продиктовано військовою необхідністю; • завдавати ударів по незахищених містах, селищах і будівлях; • грабіж та мародерство тощо. ? 

Міжнародні видносини охоплюють різноманітні види зв’язків між державами. Одним із найголовніших їх завдань є збереження миру, уникнення конфліктів, а за умов війни — максимальне зменшення кількості її жертв.

Домашнє завдання: Опрацювати матеріал, законспектувати виділене.