Громадянська освіта

 Тема:Міжнародні стандарти захисту прав людини

Тривалий час вважалося, що взаємовідносини між державою і людиною — це внутрішня справа держави, а тому вони мають регулюватися виключно національним законодавством. У сучасному світі проблема прав людини та їх захисту перестала бути внутрішньою справою держави, а стала об’єктом міжнародно-правового регулювання. Потреба забезпечення прав людини в масштабах міжнародного співтовариства була визнана більшістю розвинутих держав після Другої світової війни, зважаючи на масові порушення прав людини під час війни, причому не лише з боку супротивної сторони. Деколи громадяни виявлялися беззахисними і через свавілля власної держави.

Організація Об’єднаних Націй (далі — ООН) у своєму Статуті постановила вагому мету: «сприяти повазі до прав людини і основоположних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії».

На виконання цієї мети ООН утвердила три основні міжнародні акти:

1) Загальну Декларацію прав людини, яка була проголошена і затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року;

2) Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права;

3) Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (обидва датовані 16 грудня 1966 року).

Ці три правові акти ще називають «Хартія прав людини», або «Міжнародний білль прав людини». Юридична сила цих документів різна. Загальна Декларація прав людини містить норми-рекомендації, які є бажані, але не обов’язкові для держав-членів ООН. Однак нині загальновизнано, що в ній міститься мінімальний перелік основних прав людини. Норми поведінки, закріплені в Пактах, які за своєю суттю є міжнародними договорами, вважаються обов’язковими для держав, що до них приєдналися.

Крім цих документів, існує низка договорів, конвенцій, протоколів, які мають на меті закріплення співпраці держав у боротьбі з порушеннями прав людини. Для виконання своїх зобов’язань ООН створює різні спеціалізовані установи та підрозділи. Так, є багато організацій і агентств ООН, які функціонують та проводять роботу з конкретних питань, пов’язаних із дотриманням прав людини.

Міжнародні стандарти прав людини — це визнані міжнародним співтовариством, зафіксовані в міжнародних актах та договорах, гарантовані діяльністю міжнародної правоохоронної системи, принципи та норми щодо прав людини, дотримувати яких має будь-яка цивілізована держава як член цього співтовариства.

 Європейські стандарти захисту прав людини

Процес визнання і забезпечення основних прав людини, з-поміж інших континентів, найінтенсивніше відбувся в Європі, народи якої зазнали найбільших втрат від порушень прав людини і прав нації, народів з боку тоталітарних держав — нацистських, більшовицько-комуністичних. Так, у 1949 році створена Рада Європи, основним пріоритетом якої є «захист і подальший розвиток прав людини і основоположних свобод». Нині ця міжнародна організація налічує 47 держав-членів. Україна стала членом Ради Європи у 1995 році, взявши на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм і стандартів Ради Європи.

У 1950 році в Римі держави-члени Ради Європи утвердили Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, до якої у 1997 році приєдналася і Україна. Цей міжнародний документ має зобов’язальний характер, і держава, яка приєднується до Конвенції, бере на себе зобов’язання поважати права людини, гарантувати кожному, хто перебуває на її території, права та свободи, визначені Конвенцією (ст. 1). Отож кожна держава має дотримувати цього мінімального європейського стандарту. Окрім Конвенції, яка має фундаментальне значення у формуванні європейських стандартів прав людини, Рада Європи впродовж своєї діяльності прийняла ще низку протоколів до неї, якими внесено поправки і доповнення до її змісту, а також інших актів.

Європейська правозахисна система є найрозвиненішою і, крім Ради Європи, охоплює Європейський Союз, Організацію з безпеки і співробітництва в Європі та ін., але особливе місце в ній посідає Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), розташований у Страсбурзі, рішення якого є обов’язковими для виконання Україною.

Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, українські суди під час розгляду справ мають застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Саме в рішеннях ЄСПЛ положення Конвенції тлумачаться, набувають реального життя.

Таким чином, міжнародні та європейські стандарти прав людини відіграють важливу роль, адже обов’язок держави, яка прийняла ці стандарти, полягає не тільки у визнанні прав людини, зокрема через їх закріплення в Конституції та законах, а й у створенні ефективних механізмів забезпечення і захисту цих прав усіма державними структурами. Тож людина, її права та свободи мають бути орієнтиром для держави та її інституцій.

Висновки:

Із метою уникнення порушення прав людини, а також відновлення справедливості, коли права людини було порушено, створено механізм захисту прав людини.

Завданням кожної держави є захист прав своїх громадян. Для цього існують націонльні механізми захисту прав людини. У випадку, коли держава не здатна виконати це завдання, людина може звернутися до міжнародних механізмів захисту прав людини.

На території Європи діють щонайменше три системи захисту прав людини та міжнародні установи, до яких громадяни України можуть звертатися у випадку порушення їхніх основних прав і свобод.

Домашнє завдання:

1. Законспектувати виділене.

2. Повторити весь розділ "Права і свободи людини."