07.05.2021 Громадянська освіта 6 група кравців

 Тема: Ринкова економіка

Ринкова економічна система

Для того щоб здійснити свій вибір у світі обмежених ресурсів, господарський суб’єкт повинен мати необхідну інформацію про те, що, як і для кого виробляти. Різні форми господарської організації в історії людської цивілізації — первісна община, рабовласницька латифундія, феодальний маєток, капіталістичне чи соціалістичне підприємство — це різним чином упорядковані елементи системи для вирішення трьох основних завдань господарського життя. Історично можна виділити такі економічні системи: традиційну, ринкову, командну. У сучасному світі існують переважно мішані економічні системи, у яких поєднані риси традиційної, командної, ринкової систем.

У традиційній економіці методи й технології виробництва, обміну, розподілу доходів ґрунтуються на освячених часом звичаях і традиціях; економічна діяльність вторинна порівняно з релігійними й культурними цінностями. У командній економіці переважають суспільна (державна) власність на засоби виробництва, колективне прийняття економічних рішень, централізоване управління економікою за допомогою державного планування, а гіперцентралізм закономірно сприяє розростанню бюрократичного апарату, розпалюванню боротьби за контроль над каналами розподілу благ. Ринкова економіка характеризується як система, заснована на приватній власності, свободі вибору й конкуренції.

Система економічних відносин власності охоплює весь господарський процес. Важливо розрізняти право власності й відносини власності. Право власності — це право контролювати використання визначених ресурсів і розподіляти витрати й вигоди, які при цьому виникають. Право власності виражає ставлення людини до речі як до своєї або як до чужої, тобто будується за формулою: суб’єкт —> об’єкт.

Однак у цьому трактуванні немає відповіді на запитання: звідки береться право власності і як воно реалізується? Відповідь міститься в розгляді власності як економічних відносин між людьми. Відносини власності — це відносини між людьми стосовно речей, що виражено формулою:

Проте які саме відносини щодо речей виражає власність? Це відносини присвоєння благ, у тому числі факторів виробництва, і відносини відчуження благ. Після того як держава законодавчо врегулює майнові відносини між зазначеними особами, їх наділяють правом власності. Це право включає повноваження власника володіти, користуватися й розпоряджатися майном. Володіння — це фізичне володіння річчю, економічним благом.

Спробуйте підібрати назву до ілюстрації.

Користування полягає в праві споживати благо для отримання доходу чи особисто споживати його для задоволення власних потреб та інтересів. Розпорядження — право змінювати присвоєність (належність) майна. Воно здійснюється найчастіше шляхом укладання різних угод (купівлі-продажу, обміну однієї речі на іншу, дарування тощо).

Зазначені права власника можуть бути тимчасово обмежені з його ініціативи. Так, людина, що здала в оренду річ іншій особі, позбавляє себе права володіння й користування річчю на термін дії договору оренди.

За сучасних умов у розвинених країнах держава прагне зафіксувати в нормативних документах узгоджені з юридичними законами економічні відносини.

Відносини власності можна подати як два полюси, на одному з яких — приватна власність, на іншому — суспільна власність. Відносини приватної власності будуються на відокремленому присвоєнні ресурсів і результатів виробництва, суспільної — на спільному присвоєнні. У реальності в чистому вигляді приватна й суспільна власність зустрічаються рідко. Існують різні варіанти переплетення рис приватного й суспільного, що втілюються в різноманітних формах власності: державній, кооперативній, пайовій, акціонерній.

Ринкова економіка гарантує насамперед свободу споживчого вибору на ринку товарів і послуг. Кожен самостійно розподіляє власні ресурси відповідно до своїх інтересів і за бажанням може самостійно організовувати процес виробництва товарів і послуг у тих масштабах, що дозволяють його здібності й наявний капітал. Це означає, що існує свобода підприємництва. Індивід сам визначає, що, як і для кого виробляти; де, як, кому, скільки і за якою ціною реалізовувати вироблену продукцію; яким чином і на що витрачати отриманий дохід.

Економічна свобода виступає як необхідний засіб досягнення політичної свободи; у свою чергу, політична свобода є гарантом економічної свободи. У вільному суспільстві індивід може відстоювати й активно пропагувати будь-які, у тому числі радикальні, зміни в соціальній структурі, звичайно, за умови, що його агітація не трансформується в застосування насильницьких дій стосовно інших громадян. Ринкова економіка спирається на обмежену роль державного втручання в економіку. Уряд необхідний лише як орган, що визначає правила ринкової гри та стежить за виконанням цих правил.

Свобода вибору стає основою конкуренції. Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Розрізняють конкуренцію продавців, конкуренцію покупців, конкуренцію продавців і покупців.

Досконала (чиста) конкуренція виникає за таких умов: багато дрібних підприємств, що пропонують на ринку однорідну продукцію; частка кожного підприємства настільки незначна, що будь-яке його рішення про підвищення або зниження ціни не позначиться на ціні ринкової рівноваги; для входження нових підприємств до галузі немає жодних перешкод; інформація доступна для всіх клієнтів (наприклад, ситуація влітку на ринку овочів, ягід, фруктів). Для недосконалої конкуренції характерні незначна кількість фірм у кожній сфері підприємницької діяльності, можливість якоїсь групи підприємств впливати на ціни (наприклад ринок мобільного зв’язку в Україні). Найбільш яскравим прикладом недосконалої конкуренції є монополія: один унікальний товар пропонує лише один виробник (монополіст), він же встановлює ціну на цей товар і перешкоджає потраплянню на ринок конкурентів.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Згубність монополії для розвитку економіки усвідомили наприкінці XIX ст., тому з ними було розпочато справжню боротьбу. Першою країною, яка ввела обмежувальні закони для монополій, стали США. У 1890 р. було ухвалено так званий Закон Шермана. Відповідно до нього, фірма, яка контролює понад 65 % ринку, могла бути звинувачена в спробі монополізації. За це закон установлював покарання у вигляді штрафів, конфіскацій та позбавлення волі до десяти років. У 1914 р. було прийнято другий за значенням акт — Закон Клейтона, який забороняв локальне зниження цін для боротьби з конкурентами, злиття фірм за рахунок придбання акцій конкурентів, якщо такі дії зменшували конкурентну боротьбу, поєднання посад у радах директорів різних фірм та ділових підприємств, що діють в одній сфері бізнесу. При цьому в Законі Клейтона деякі положення Закону Шермана були пом'якшені й уточнені: було дозволено профспілки та сільськогосподарські кооперативи, мирні страйки, пікети та бойкоти. Нині антимонопольні закони діють у всіх економічно розвинених країнах. Вони сприяють розвитку досконалої конкуренції, зростанню економіки.

За методами ведення конкурентної боротьби розрізняють цінову та недійову, яка ґрунтується на технічних перевагах, вищій якості та більшій надійності товару, ефективніших методах збуту, поліпшенні умов оплати тощо.

Добросовісна конкуренція — це таке суперництво, за якого дотримуються правових та етичних норм взаємовідносин із партнерами. Недобросовісна конкуренція передбачає технічне шпигунство, переманювання фахівців-професіоналів, підкуп працівників підприємства-конкурента, неправдиву рекламу (чорні технології) тощо.

Домашнє завдання: Опрацювати поданий матеріал, законспектувати.