23.10.20р. 96 група трактористів Громадянська освіта(2 години)

 Тема: Механізми захисту прав людини

Основою правового статусу людини згідно Конституції України являються права, свободи та обов’язки людини, які визначають принципи взаємовідносин держави й особи. Вони затверджені у розділі Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». 

Всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Ніхто не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Права людини — це можливості людини існувати й розвиватися як особистість, задовольняти свої потреби, здебільшого закріплені законодавством.

Потрібно зазначити, що права людини порівняно з правами громадянина мають вищий правовий статус. Права людини поширюються на всіх людей, що проживають в тій чи iншiй країні, а права громадянина лише на тих осіб, які є громадянами певної країни.

Витяг із Загальної декларація прав людини

Стаття 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. 

Стаття 3. Кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність.

Стаття 7. Всі люди рівні перед законом.

Стаття 13. Кожна людина має право вільно пересуватися і  обирати собі місце проживання в межах своєї держави.

Стаття 15. Кожна людина має право на громадянство.

Стаття 17. Кожна людина має право володіти майном як ' одноособово, так і разом з іншими.

Стаття 18. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії.

Стаття 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення.

Стаття 20. Кожна людина має право на свободу мирних зборів і асоціацій.

Стаття 21. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників.

Стаття 22. Кожна людина як член суспільства має право на ; соціальне забезпечення.

Стаття 23. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі й сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Стаття 24. Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля.

Стаття 25. Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї.

Стаття 26. Кожна людина має право на освіту.

Стаття 27. Кожна людина має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі

Держави, що підписали Загальну декларацію прав людини та Конвенцію з прав дитини, взяли на себе зобов’язання їх виконувати. Цей процес контролюють Комітет ООН З прав людини, Міжнародна дитяча організація ООН (ЮНІСЕФ). Права людини і дитини зафіксовані в конституціях держав, в тому числі і в Конституції України. У нашій державі якщо ваші права порушені, існують органи й установи, які мають вам допомогти. Передусім, ви можете звернутися до прокуратури — спеціального державного органу, до повноважень якого належить, зокрема, нагляд за додержанням прав і свобод людини й громадянина органами державної влади і місцевого самоврядування іншими посадовими и службовими особами. Можна також звернутися до суду, який має право розглядати будь-які правовідносини в нашій державі. 

Порушення прав людини — це будь-які неправомірні діяння, які перешкоджають нормальній реалізації визнаних світовим співтовариством можливостей людини, порушують або обмежують її блага чи умови життя.

Поняття та класифікація механізмів захисту прав людини

Однією з основних гарантій дотримання прав людини є дієвий механізм їх захисту. Він забезпечується обов’язком держави в особі її органів і посадових осіб створити такий правопорядок, у якому звести до мінімуму можливість порушення прав і дати змогу кожній людині захищати свої права від порушень.

Механізм захисту прав людини — це забезпечені державою можливості виконання громадянами певних дій, завдяки яким можна захистити свої права, свободи та законні інтереси.

Для захисту свого порушеного права особа може застосовувати будь-які способи захисту, як передбачені, так і не передбачені законодавством, з одним лише застереженням — захищаючи своє право, вона не повинна порушувати права інших.

Механізми захисту прав людини

Внутрішньодержавний Міжнародний

Судовий  Адміністративний Європейський суд з прав людини Інші міжнародні інституції

   

Внутрішньодержавний захист прав і свобод особи здійснюється у двох формах: судовій та адміністративній.

Судовий захист — це захист порушеного права за допомогою цивільного, адміністративного, кримінального чи господарського судочинства. Це найефективніший механізм забезпечення прав людини. Суд є пріоритетним, але не єдиним органом захисту прав і свобод.

Адміністративна форма захисту передбачає розгляд звернень громадян до органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 40 Конституції України, кожна людина має право скеровувати письмове звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, до посадових і службових осіб. Порядок звернень визначається Законом України «Про звернення громадян».

Також кожен громадянин(-ка) може звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а діти — додатково до Уповноваженого Президента України з прав дитини.

Кожна людина має право звернутися і до відповідної міжнародної судової установи або до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, якщо використані всі національні засоби правового захисту (це передбачено ч. 3 ст. 55 Конституції України).

Міжнародні стандарти захисту прав людини

Тривалий час вважалося, що взаємовідносини між державою і людиною — це внутрішня справа держави, а тому вони мають регулюватися виключно національним законодавством. У сучасному світі проблема прав людини та їх захисту перестала бути внутрішньою справою держави, а стала об’єктом міжнародно-правового регулювання. Потреба забезпечення прав людини в масштабах міжнародного співтовариства була визнана більшістю розвинутих держав після Другої світової війни, зважаючи на масові порушення прав людини під час війни, причому не лише з боку супротивної сторони. Деколи громадяни виявлялися беззахисними і через свавілля власної держави.

Організація Об’єднаних Націй (далі — ООН) у своєму Статуті постановила вагому мету: «сприяти повазі до прав людини і основоположних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії».

На виконання цієї мети ООН утвердила три основні міжнародні акти:

1) Загальну Декларацію прав людини, яка була проголошена і затверджена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року;

2) Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права;

3) Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права (обидва датовані 16 грудня 1966 року).

Ці три правові акти ще називають «Хартія прав людини», або «Міжнародний білль прав людини». Юридична сила цих документів різна. Загальна Декларація прав людини містить норми-рекомендації, які є бажані, але не обов’язкові для держав-членів ООН. Однак нині загальновизнано, що в ній міститься мінімальний перелік основних прав людини. Норми поведінки, закріплені в Пактах, які за своєю суттю є міжнародними договорами, вважаються обов’язковими для держав, що до них приєдналися.

Крім цих документів, існує низка договорів, конвенцій, протоколів, які мають на меті закріплення співпраці держав у боротьбі з порушеннями прав людини. Для виконання своїх зобов’язань ООН створює різні спеціалізовані установи та підрозділи. Так, є багато організацій і агентств ООН, які функціонують та проводять роботу з конкретних питань, пов’язаних із дотриманням прав людини.

Міжнародні стандарти прав людини — це визнані міжнародним співтовариством, зафіксовані в міжнародних актах та договорах, гарантовані діяльністю міжнародної правоохоронної системи, принципи та норми щодо прав людини, дотримувати яких має будь-яка цивілізована держава як член цього співтовариства.

 Європейські стандарти захисту прав людини

Процес визнання і забезпечення основних прав людини, з-поміж інших континентів, найінтенсивніше відбувся в Європі, народи якої зазнали найбільших втрат від порушень прав людини і прав нації, народів з боку тоталітарних держав — нацистських, більшовицько-комуністичних. Так, у 1949 році створена Рада Європи, основним пріоритетом якої є «захист і подальший розвиток прав людини і основоположних свобод». Нині ця міжнародна організація налічує 47 держав-членів. Україна стала членом Ради Європи у 1995 році, взявши на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм і стандартів Ради Європи.

У 1950 році в Римі держави-члени Ради Європи утвердили Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, до якої у 1997 році приєдналася і Україна. Цей міжнародний документ має зобов’язальний характер, і держава, яка приєднується до Конвенції, бере на себе зобов’язання поважати права людини, гарантувати кожному, хто перебуває на її території, права та свободи, визначені Конвенцією (ст. 1). Отож кожна держава має дотримувати цього мінімального європейського стандарту. Окрім Конвенції, яка має фундаментальне значення у формуванні європейських стандартів прав людини, Рада Європи впродовж своєї діяльності прийняла ще низку протоколів до неї, якими внесено поправки і доповнення до її змісту, а також інших актів.

Європейська правозахисна система є найрозвиненішою і, крім Ради Європи, охоплює Європейський Союз, Організацію з безпеки і співробітництва в Європі та ін., але особливе місце в ній посідає Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), розташований у Страсбурзі, рішення якого є обов’язковими для виконання Україною.

Відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, українські суди під час розгляду справ мають застосовувати Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Саме в рішеннях ЄСПЛ положення Конвенції тлумачаться, набувають реального життя.

Таким чином, міжнародні та європейські стандарти прав людини відіграють важливу роль, адже обов’язок держави, яка прийняла ці стандарти, полягає не тільки у визнанні прав людини, зокрема через їх закріплення в Конституції та законах, а й у створенні ефективних механізмів забезпечення і захисту цих прав усіма державними структурами. Тож людина, її права та свободи мають бути орієнтиром для держави та її інституцій.

Висновки:

Із метою уникнення порушення прав людини, а також відновлення справедливості, коли права людини було порушено, створено механізм захисту прав людини.

Завданням кожної держави є захист прав своїх громадян. Для цього існують націонльні механізми захисту прав людини. У випадку, коли держава не здатна виконати це завдання, людина може звернутися до міжнародних механізмів захисту прав людини.

На території Європи діють щонайменше три системи захисту прав людини та міжнародні установи, до яких громадяни України можуть звертатися у випадку порушення їхніх основних прав і свобод.

Домашнє завдання:

1. Законспектувати виділене.

2. Повторити весь розділ "Права і свободи людини."